Браїлівська скарбниця Роздрукувати

Браїлівська скарбниця

 СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ БРАЇЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР (смт. Браїлів Жмеринського району)

 

 

Браїлів- селище історичне. Одне з найдавніших на Поділлі. Свою назву воно запозичило від назви річок Брала і Рів, і в давнину містечко називалося Брагірів. У 1768 році в Браїлові було завершено будівництво ансамблю Троїцького монастиря. В кінці минулого століття о. Ігнатій Лотоцький, який служив у Браїлівському монастирі у 1895-1898 рр., писав: "Ще здалеку привертає увагу гарний вигляд містечка і особливо великі монастирські корпуси, над якими височіють церква і дзвіниця. Брудне єврейське містечко... на деякий час применшує ваше захоплення. Зате потім ще відрадніше стає на душі, коли ви в'їжджаєте в монастирські ворота, і після шуму та брудної суєти вас охоплює непорушна тиша. Брудна вулиця змінюється чистим і просторим монастирським подвір'ям, краси якому додає тиша та новонасаджена зелень. Великий монастирський храм постає прямо напроти в'їзду в монастир. За ним тягнуться корпуси, окремі флігелі, а ще далі - господарські приміщення. Кругом чистота і порядок. Помітно старання черниць надати своїй обителі вигляд облаштованого монастиря". В монастирі було 3 храми: Троїцький (найбільший, побудований 1778 р.), Преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Св. Миколая. Діяло училище, де навчали дівчат-сиріт та дочок дияконів.
З початком комуністичної епохи для монастиря почались важкі часи. З будинків залишили монахиням лише один. За нього їм довелося платити, бо всі приміщення радянська влада відібрала і тепер надавала на правах оренди. Монастирі навмисно почали доводити до злиденного стану. В 1925 р. в Браїлівському жіночому монастирі проживало 145 сестер, з них працездатних 53, інші 92 - старі, потребували догляду за собою. Монастир існував виключно на кошти, здобуті особистою працею: зимою - шитвом, влітку - польовими роботами у селян, в сільгоспартілях. Землю, яка належала раніше монастирю, відібрали. Весь сільгоспреманент забрав Жмеринський райколгосп у 1923 р.

Єдиним засобом для існування була праця 53 осіб. Їхнього заробітку не вистачало, до того ж потрібно було оплачувати приміщення, що для монастиря було непосильним. Для сплати за приміщення збували навіть одяг, посуд, й інші особисті речі. Восени 1932 р. селяни з сіл Москалівка і Козачівка сховали частину врожаю в Браїлівському монастирі, і їх звинуватили у злочинах проти радянської влади. Серед обвинувачених була і сестра Жукова, якій інкримінували наклепи на колгоспи. Вона була засуджена до ув'язнення. ГПУ прилаштувало до цієї справи також ієромонаха монастиря Бориса (3 роки табору) і єпископа Петра, керуючого Подільською єпархією (заслано на 3 роки до Казахстану), священика Іоанна Шиповича (5 років заслання до Сибіру). У грудні 1932 р. обласна газета "Більшовицька правда" писала: "Монастир - це кубло контрреволюції, і це засвідчує переховування в його стінах близько 1000 пудів куркульського хліба, що його знайшла Козачівська сільрада. Це кубло треба негайно провчити". Знайдений хліб відібрали, і не лише хліб. У монастиря забрали всі продукти, навіть огірки і помідори. А потім селян з оточуючих сіл примусили проголосувати за закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду.
Територія Браїлова під час 2 світової війни входила до складу Транстністрії (Задністров'я), тобто в зоні окупації Румунії. В 1942 р. монастир був відкритий, як багато храмів і монастирів на той час. В 50-х рр. XX ст. наступ на монастирі в області поновився ще з більшою силою. В 1955 р. їх залишилося лише 2 - Браїлівський та Барський. Становище в Браїлівському монастирі було складним. Про це свідчить зокрема заява настоятельниці ігумені Глафіри до облвиконкому (1956 р.), в якій йшлося про те, що територія монастиря зруйнована автомашинами. Руйнується передній фасад воріт. У воротах є дві кімнати, одну займає олієзавод, де приймають молоко, а іншу -

електростанція, яку незаконно експлуатують і не ремонтують. Потрібна охорона, необхідно провести ремонт воріт і приміщень. Але в обласного керівництва були зовсім інші плани. В 1962 р. монастир було знову закрито. Тому передувала велика робота партійно-радянських органів. Був закритий Барський монастир. Всіх сестер перевели в Браїлів. Барську чудотворну ікону Божої Матері сестри принесли з собою.
В 1989 р. монастир було повернуто Православній церкві. 19 березня 1990 р. відслужена перша служба. За 10 років відновлено храм, що був завалений сміттям. Збудували дзвіницю, зробили внутрішню і зовнішню реставрацію всього корпусу і зовнішньої частини Троїцького собору. Відновлено церкву св. Миколая. В монастирі є свої шановані святині. Це ікони Божої Матері Браїлово-Почаївська та Браїлово-Ченстоховська та Троєручиця. Про останню відомо, що написана вона на початку ХІХ ст. на Афоні, і в перші роки гонінь від безбожної влади постраждала від невіруючих вандалів. Серце стискається від погляду на пошкодження, завдане святині тупим предметом. В 20-х роках сестри хотіли відреставрувати образ, та почули голос Божої Матері: "Не торкайтеся Мого лику, нехай залишається таким, як є".
В Троїцький собор повернулася також ікона, яку було написано спеціально для Браїлівського монастиря - це ікона святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона. Поки невідомо, де знаходяться дві великих престольних ікони - великомучениці Варвари та Боголюбська ікона Божої Матері. Є в обителі ковчежець з мощами святих угодників Божих З 1995 р. монастирем керує настоятелька ігуменя Антонія (Стеценко).

 

 

 

Державний музей П.І.Чайковського і графині фон-Мекк

 

 

 

Державний музей П.І.Чайковського і Н.Ф.фон-Мекк розміщений у колишньому палаці фон-Мекків( нині пам’ятка архітектури XIXст.). Вперше, 17 червня 1878 року сюди прибув, на запрошення Н.Ф.фон-Мекк, геніальний російський композитор П.І.Чайковський.Саме у Браїлові Петро Ілліч написав три п’єси для скрипки з фортепіано „Раздумие”, „Скерцо”, „Мелодія”, романси „Сердь шумного бала”, „То было раннею весною”, „Серенада Донжуана”, а в Сьомках закінчив оперу „Орлеанська дева”. Експозиція музею розповідає про життя і творчість генія світової музики. В інтер’єрі – улюблені речі Надії Філаретовни, музичні інструменти, медалі та рідкісні видання з історії музики XIXст. Особливу увагу відвідувачів привертає робочий кабінет-„кімната-ліхтарик”, в якому свого часу працювали Н.Ф.фон-Мекк і П.І.Чайковський, а також „Музична бібліотека фон-Мекк”- унікальна колекція нотних видань нотовидавничих фірм XIXст.:П.Юргенсона, Ф.Стеллавського, В.Бесселя, Л.Ідзіковського та ін. Картини відомих вінницьких художників І.Ященка, М.Чорного, О.Сидорова, І.Синепольського роблять експозицію самобутньою і яскравою.

Музика Чайковського, його життя, збережений будинок, в якому він гостював і творив, розповідь про Браїлів другої половини XIXст., його архітектуру - усе це продовжує хвилювати людей, бути для них необхідним і привабливим. Щорічно музей відвідує понад п’ять тисяч туристів.