Фото без опису

Голова Вінницької обласної Ради

Соколовий Вячеслав Петрович

Депутат Вінницької обласної Ради Ілля Гуменчук рятує бійців на передовій Роздрукувати

Депутат Вінницької обласної Ради, член постійної комісії з питань охорони здоров'я, соціального захисту населення та ветеранів, хірург Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М. І. Пирогова Ілля Гуменчук у 2023 році мобілізувався до одного з медичних підрозділів. Про те, як ухвалив це рішення, про особливості роботи лікаря на передовій, мотивацію та необхідну підтримку цивільних колег зі слів Іллі Гуменчука повідомляє Командування Медичних сил Збройних Сил України на сторінці у Facebook:

41-річний хірург Ілля Гуменчук досі міг би рятувати поранених воїнів у безпечній тиловій обласній лікарні. Він міг би щодня повертатись до родини додому після багатогодинних операцій із відчуттям, що на 100 відсотків виконав клятву лікаря. Він міг би легко знайти в очах сотень вдячних пацієнтів-захисників та їхніх рідних виправдання для свого сумління, чому тривалий час не був на передовій. Але лікар бачив, що півтора року неймовірно інтенсивної роботи в районі бойових дій для його колег – це надто багато і вони потребують професійної підтримки.  

– Тож минулого року я вдруге пішов до ТЦК та СП. Перед цим був там на початку березня 2022-го та оновив дані. І продовжував рятувати поранених у клінічному високоспеціалізованому хірургічному центрі з малоінвазивними технологіями Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова. А вже у 2023-му прийняв остаточне рішення вдягнути однострій. Мав за плечима військову кафедру. Мобілізувався до одного із передових медичних підрозділів і за пару днів виїхав до колег, які рятують поранених у районі бойових дій, де й перебуваю до сьогодні.  

– Що стало для мене переломним моментом? Чіткої відповіді, мабуть, немає. Із внутрішнім відчуттям, що я – чоловік, що маю бути там, жив буквально із перших днів великої війни. Хоча розумів, що той обсяг роботи, який маю виконувати, я роблю. І етап надання третинної допомоги в цивільному лікувальному закладі – надзвичайно важливий: ти маєш дати кінцевий результат, адже після тебе пораненому  вже немає куди йти далі. Але… в тилу є кому працювати, це я теж усвідомлював. Тож якогось конкретного поштовху не було. Просто певної миті зрозумів, що час прийшов, потрібно йти допомогти колегам. Зізнаюсь чесно, коли приїхав із баулом на схід, на секунд 20 майнула думка: «Ну що тобі в житті не вистачало…» Та й не всі знайомі поставились із розумінням до мого вибору, дивились трохи як на дивака. Адже більшість тих, хто готовий був йти воювати, вже взяв до рук зброю, решта – адаптувались до війни. Тих, хто добровільно вдягає однострій, зараз кричуще мало. Але я відтоді жодного разу про своє рішення не пошкодував.

– Дуже вдячний дружині, дітям та мамі за підтримку. Вони усвідомлювали, що рано чи пізно я прийму рішення поїхати на передову. Та й з 2022 року звикли до мого ненормованого графіка й завжди були і є моїм надійним тилом, джерелом відновлення. Адже на початку широкомасштабної агресії Росії проти України левова частка, близько 80 відсотків, моєї роботи як хірурга – це було лікування поранених. Працювати з бойовою травмою в цивільній лікарні ми вчились на ходу, ніхто не мав досвіду роботи з важкими політравмами, із величезним дефектом м’яких тканин, коли потрібно якимось чином його закрити та максимально відновити функцію. Сьогодні в спілкуванні з колегами з-за кордону ми вийшли на розуміння, що наразі ми набагато більш досвідчені щодо роботи із бойовою травмою, ніж вони.  

– Але цей досвід дається надважкою працею. Водночас врятовані життя надихають не опускати рук, а історії наших воїнів є прикладами мужності та стійкості. Для мене всі наші Воїни – герої, але дехто залишив слід у пам’яті на все життя. Наприклад, 26-річний Максим. Під час бойових дій він втратив кінцівку. Ми готували його до протезування. І хлопець вже з протезом зміг втілити в життя свою мрію – встав на сноуборд, потім показував мені відео. Зараз Максим повернувся на службу. Його життєве кредо: «Можеш щось змінити – змінюй».

– Коли приїхав на схід, потрібно було пару днів, щоб переключитись із цивільної специфіки на роботу військового медика. Нашим завданням є надання першої кваліфікованої лікарської допомоги. Тобто хірурги різного профілю виконують лише екстрені реанімаційні оперативні втручання в перші 30 хвилин з моменту госпіталізації, а також невідкладні втручання, які можна виконати не пізніше ніж 1–2 години з моменту госпіталізації пораненого. Тут лікар має чітко розуміти, де він перебуває і що конкретно має зробити. Взагалі я – абдомінальний хірург, тобто лікую органи черевної порожнини. Але тут я пацієнта стабілізую, зупиняю кровотечу, надаю максимально дозволений і мінімально потрібний обсяг допомоги на нашому етапі. І це потрібно виконати швидко, тому що за цим пацієнтом чекає на допомогу ще один, за ним – ще один... Я маю зберегти життя, а далі вже інші фахівці розберуться і зроблять все, що потрібно.

​– Ще одна відмінність – маємо одночасне надходження великої кількості пацієнтів. Серед них і легкі, і важкі, і надзвичайно важливим є правильне медичне сортування щодо пріоритетності надання меддопомоги. Завдяки грамотній роботі нашого командира вже відпрацьовано чіткий алгоритм, коли кожен медик розуміє, за що відповідає.Полегшує роботу і зв'язок із евакуаційними бригадами, які попередньо попереджають, скільки поранених і якого ступеня важкості везуть. Але, на жаль, цей зв'язок є не завжди.

– Трохи важко було одразу призвичаїтись до побутових умов. Але коли починаєш порівнювати їх з тими, у яких перебувають наші захисники, розумієш, що ти просто маєш лакшері-життя. Тепло, сухо, поїв, коли знайшовся час. Єдине, хотілось би спати більше, ніж 3-4 години на добу. Ну а дійсно виспатись можна лише вдома. До прильотів вже звик. Щось там лупить постійно, вже орієнтуюсь, коли «вихід», коли «приліт». Хоча психологічно важко  від того, що ми  в приміщенні, а коли лунає один вибух, за ним – другий, і не знаєш, куди прилетить третій, четвертий... На відкритому просторі ніби легше, адже здається, що побачиш, куди летить, і зможеш сховатись. А так, звісно, дотримуємось правил, працюємо в бронежилеті, касці.

– Тож тепер виконую свою роботу на передовій. Щодо характеру бойової травми якихось відмінностей із тим, що лікував як цивільний медик, немає.  Але так само вражає характер наших бійців. Я ними захоплююсь. А як ще можна ставитись до 20-річного хлопця, який у 18-ть уже пішов на війну добровольцем? До нас його привезли із вогнепальним осколковим сліпим пораненням м'яких тканин правого стегна, яке він отримав внаслідок мінометного обстрілу. Їх разом із побратимом доправила евакуаційна бригада. Наші медики обробили рану та дістали осколок. І перше, про що він запитав, коли відійшов від шоку, де його побратим і що з ним, адже той  був в дуже важкому стані. А про себе сказав, що в нього нічого не болить, що його не треба лікувати і він хоче назад, до хлопців...  Вчорашня дитина, він щодня дивиться у вічі смерті, але має силу та бажання перемогти її.

– Єдине, чого не вистачає зараз медикам на передовій, це відпочинку. Тому ми потребуємо нових людей. Щодо суто медичної роботи, для адаптації до бойових умов потрібно десь тиждень, щоб зрозуміти правила, за якими треба діяти. Тим більше, що є протоколи, за якими надається допомога. А далі просто виконуєш свою роботу, яка не потребує специфічної підготовки. Тож  я вважаю, що абсолютно нормальним варіантом для нас були б ротації по 3-4 місяці. Вже далі ти трохи зморюєшся, скучаєш за домівкою, останні рази перед відпусткою, коли я говорив з дітьми телефоном, мене аж якось перетрушувало, так хотілось їх обійняти.

– Стосовно мотивації… Ми всі бажаємо перемоги над ворогом, але багато хто хоче здобути її чужими руками. Так не може бути. Перемога обов’язково буде, коли ми всі будемо згуртовані однією метою. І коли я чую, що спочатку мають йти воювати депутати, поліція тощо чи що я не піду воювати за корупціонерів… Хочу сказати, що така позиція – це самообман і виправдання перед іншими. Подивіться на тих, хто воює. Це і представники органів місцевого  самоврядування, я, наприклад, депутат обласної ради, і потужні бізнесмени, програмісти, науковці та інші. Тут дуже багато успішних людей у різних сферах. І ми всі воюємо за свою родину, домівку, село, місто, за свою землю, за рідну країну і за наше майбутнє. Єдине, що найважче – це незрозумілі терміни перебування на передовій. І зараз ми потребуємо трохи часу для перепочинку, щоб відновити сили. А для цього нам дуже необхідна підтримка наших цивільних колег.

Повернутись Створено: 18 червня 2024 року, 14:38

Логін: *

Пароль: *

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація