Вітання

Голови Вінницької обласної Ради

Олійника Анатолія Дмитровича

  • До завершення карантину обмежується допуск до приміщень обласної Ради та переноситься проведення чергової сесії

    Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з урахуванням рішення Обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуац ....

  • Уряд продовжив на всій території України дію адаптивного карантину до 22 червня

    З 22 травня в Україні стартує другий етап виходу з карантину. Обмежувальні заходи будуть скасовуватися за принципом адаптивності (тобто у кожному регіоні окремо), в залежності від ситуації на місці. Це дозволить тримати ситуацію з розповсюдженням вірусу під контролем. Про це Міністр охорони здоров’я Максим Степанов повідомив на щоденному бри ....

  • Карантин в Україні продовжено до 22 травня

    Кабінет Міністрів України продовжив карантин в Україні до 22 травня, але вже 11 травня буде скасована частина обмежувальних заходів. У кожному регіоні відбудуться різні послаблення, в залежності від епідеміологічної ситуації. Відповідне рішення було прийняте сьогодні 4 травня на позачерговому засіданні Уряду. – Пом’якшення, які ми за ....

Геннадій Мазур: Працював і працюватиму для людей Роздрукувати

Відійшов у історію 2019 рік. Рік виборчих баталій, перемог і невдач. Зрештою, шостий рік війни. Для когось він був успішним, для когось – ні. І сьогодні, коли наступив Новий 2020 рік, депутати підсумовують свою діяльність, будують плани на прийдешнє.

Про рік, що минув звітує депутат обласної Ради, голова постійної комісії з питань бюджету, фінансів та обласних програм Геннадій Мазур.

– Геннадію Федоровичу, отож в кількох словах підсумуйте свою депутатську діяльність у минулому році.

– Взагалі, не хочеться вдаватися до подробиць своєї депутатської діяльності й, тим більше, вихвалятися, бо зроблено справді багато. Але, як казав один мій знайомий: «Не гріх розповісти про свої наміри і добрі справи з тим, щоб подібні тобі успішні люди брали з тебе приклад і надавали допомогу тим, хто її потребує».

Отож, вся моя діяльність була спрямована саме на вирішення проблем закладів бюджетної сфери, зокрема: дитсадків, шкільних навчальних закладів, закладів культури та спорту, розвитку інфраструктури, ремонту і будівництва доріг, соціального захисту населення тощо, адже, як голова постійної комісії з питань бюджету, фінансів та обласних програм, добре обізнаний з кошторисами кожної громади. Знаю, що коштів не вистачає в достатній кількості що на охорону здоров’я, що на фізичну культуру та спорт, що на освіту та інші бюджетні галузі. То ж, по можливості, порушую питання фінансування різних проектів для розвитку зазначених галузей та розвитку інфраструктури району на обласному рівні, а ще, як самодостатня людина, чимало питань вирішую за власні кошти.

Знаючи, що в сільській місцевості люди не мають стабільного заробітку, а, відтак, не завжди можуть подарувати своїм дітлахам свято, разом з родиною придбав майже дві тисячі подарунків й пригостив ними на день Святого Миколая та на Новий рік переважну більшість вихованців шкіл та дитсадків району.

Повертаючись  до проблем освітніх закладів, і враховуючи вимоги нової української школи, придбав для більшості сільських шкіл сучасні шкільні дошки для початкових класів.

Я розумію, що людина народжена для того, аби робити добро, надавати конкретну допомогу тим, хто її потребує. Ось у минулому  році біля Ободівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів за мого активного сприяння був введений в дію багатофункціональний спортивний майданчик, де не тільки займаються діти села, а й приїздять з сусідніх населених пунктів школярі, молодь, дорослі. Подібний будується сьогодні в Гордіївці. Кілька років тому такий було зведено на території Тростянецької школи №1.

Взагалі, за тісної співпраці з Ободівським сільським головою Костянтином Ременюком, депутатським корпусом та виконкомом, в населеному пункті вдалося впровадити чимало проектів – екологічні, природоохоронні. Мені вдалося замінити майже всі старі віконні блоки на енергозберігаючі – пластикові – в Ободівській школі-інтернаті. Тут навчається та виховується 113 дітей зі всієї області.

Але найбільшим здобутком є те, що в Ободівці вдалося зберегти один із трьох оздоровчих закладів – колишній «Сосновий бір». Тепер це комунальна власність сільської ради і функціонує, як дитячий юнацько-фізкультурний заклад оздоровлення та відпочинку дітей «Подільська казка». Нині тут відремонтовано водогін, каналізацію, перекрито дах їдальні, проводиться реконструкція житлових будиночків. Оздоровчий заклад орієнтований на всіх діточок, в тому числі з особливими потребами. Передбачається, що він не буде сезонним, а працюватиме цілорічно, бо коли школярі навчатимуться в школі, заклад може стати центром реабілітації для  учасників бойових дій чи інших категорій населення. Є надія, що цього року він прийме перших  відпочивальників.

Пріоритетним у моїй депутатській діяльності є ремонт та будівництво доріг. Так, у обласному бюджеті в нинішньому році з ініціативи ввіреної мені комісії передбачено фінансування комунальних доріг у населених пунктах в розмірі 20 відсотків від обсягу субвенції на ремонт та експлуатацію доріг загального користування місцевого значення. В цьому році субвенція складає 1 млрд 262 млн грн. Доручено обласній адміністрації розробити порядок фінансування. Але й до цього подібна робота проводилася. Зокрема, було виділено 57 мільйонів гривень на будівництво кількох кілометрів дороги через Гордіївку, ремонтувалися шляхи в Ободівці, Цибулівці, Летківці та інших населених пунктах.

Я не маю наміру озвучувати ні фінансового розміру наданої району допомоги, ні фізичного. Переконаний, що все, над чим працював, віддасться жителям району благополуччям.

– Але ж Ви депутат обласної Ради й очолюєте найважливіший відрізок роботи самоврядної структури, то ж, мабуть, не однією Тростянеччиною переймаєтесь?

– Звісно, що так. Крім обласного бюджету, комунікуємо з різними бюджетами, серед яких 27 районних, 6 міст обласного значення, 42 бюджети об’єднаних територіальних громад та 554 кошториси базового рівня, тобто сільські, селищні та міст районного значення. І, як говорив раніше, бюджети наші не спрямовані, насамперед, на розвиток. В багатьох населених пунктах коштів вистачає лише на захищені статті. Тому область підкладає свої плечі на вирішення усіх проблем, які виникають в усіх сферах бюджетної галузі.

– Геннадію Федоровичу, давайте перейдемо до блоку політичних питань. Ви, як волонтер, батько учасника бойових дій і депутат облради, як розцінюєте ініціативу Офісу Президента та й самого гаранта Конституції щодо розведення військ на Донбасі, нового трактування формули Штаймайєра та надання Донбасу особливого статусу?

– Хочу зазначити, що Вінницька обласна Рада одна з перших в Україні прийняла звернення до Президента України Володимира Зеленського, Голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова, Прем’єр-міністра України Олексія Гончарука щодо неприйняття нової редакції Закону України про особливий статус Донбасу та реалізації так званої «формули Штаймайєра».

Особисто я  вважаю відвертою капітуляцією надання особливого статусу окремим регіонам України, адже, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», російським окупантам та їхнім пособникам-терористам гарантується амністія; узаконюється режим «сприяння» для російської мови і знищення української мови; надається імунітет депутатам, «обраним» під контролем терористів; терористи призначатимуть керівників органів прокуратури і судів, а самі стануть «народною міліцією», підпорядкованою виключно місцевій владі, яку, дуже ймовірно, буде обрано з колишніх ватажків загонів бойовиків; Україна забезпечуватиме прямі зовнішні відносини окремих районів Донбасу з регіонами Росії, чим, по суті, визнається сам факт відсутності реального кордону з РФ тощо. Чи ж за це гинули і гине сьогодні цвіт нації?

Як на мене, прийняття нової редакції закону України про особливий статус Донбасу – це однозначний сигнал усім антиукраїнським силам в інших областях, що зброєю можна домогтися для себе «особливого статусу» і диктувати Україні свою волю. Це однозначний сигнал світовій спільноті, що про долю України треба говорити з Москвою, а не з Києвом. Тому треба, насамперед, відновити повний контроль України над усією лінією українсько-російського державного кордону; провести повну деокупацію та демілітаризацію тимчасово окупованих територій; забезпечити виведення з цих територій російських військ та інших незаконних формувань; протидіяти наданню особливого статусу звільненим українським територіям, автономій будь-яким регіонам України, змінам законів про референдум і вибори, будь-яким ініціативам, що загрожують суверенітету України. Вибори до органів місцевого самоврядування на тимчасово окупованій території можуть проводитися лише після повного відновлення Україною контролю над своєю територією. Необхідно притягнути до кримінальної відповідальності та позбавити громадянства усіх, хто зрадив українську державу, працював на окупаційну адміністрацію, брав участь у бойових діях проти українських підрозділів та вчиняв інші злочини тощо.

– Яке Ваше ставлення до запровадження ринку землі?

– Неоднозначне. До цього часу безліч світових та вітчизняних експертів сходились до думки, що такі кроки є передчасними. В умовах сьогодення ми просто не готові до впровадження ринку землі. Через низький власний дохід прості люди втратять свої паї, бо вони будуть скуплені за безцінь. Вся земля буде зібрана в монополіях великих агрохолдингів. Чорнозем буде використаний лише для масового вирощування сировини, яка виснажує землю і яка потім продаватиметься за кордон. Ми залишимось аграрним сировинним придатком.

Звісно, наші європейські партнери та експерти Світового банку неодноразово наголошують, що відкриття ринку землі стане «локомотивом економіки» та надасть ріст валового внутрішнього продукту на рівні 2% щороку. Але всі заяви прибічників негайного запуску земельного ринку про миттєве збільшення інвестиційної привабливості, зростання ВВП, доходів громадян і бюджету не мають під собою жодного обґрунтування.

Як на мене, з введенням ринку землі ми втратимо наше національне багатство, що призведе до остаточного занепаду села, бо в нашого народу із землею ментальний зв’язок. Українське село – це осередок національних звичаїв, культури та традицій. Без землі в селі просто не буде що  робити, не буде кому працювати. Селяни стануть наймитами у своїй же країні. Ринок землі може призвести до втрати національної ідентичності. 

Давайте поміркуємо: сучасному власнику паїв зараз 60-70 років. З п’яти з половиною мільйонів землевласників майже півтора вже померли. Не всі люди в змозі обробляти свою землю через свій вік. Після зняття мораторію ці землі потраплять не у власність держави, яка збереже національне надбання для нашої молоді та прийдешніх поколінь, а всю цю землю заберуть агробарони або іноземці, бо прості селяни елементарно не зможуть купити землі на аукціонах, адже в них немає на це коштів.

Вважаю, що для відкриття ринку землі спочатку треба розробити державну програму для підняття фермерства. Необхідно розвивати малі та середні сільгосппідприємства, піднімати наших виробників, займатися переробкою сировинних ресурсів. Український чорнозем віками є частиною нашої національної безпеки. Ринок землі в Україні можливий, але за умови його захисту з боку держави та заборони продажу землі іноземцям. Необдуманий і передчасний запуск ринку земель сільськогосподарського призначення без проведення необхідних підготовчих робіт, які включають прийняття профільного законодавства та запуск дієвих фінансових інструментів, призведе до катастрофи і втрати Україною свого найбільшого скарбу. Це – захист нашого суверенітету, ті самі росіяни можуть скупити нашу землю за яку наші хлопці віддають своє життя.

Не подумайте, що я займаю антидержавну позицію. Нехай ринок буде, але землю має купити держава, так, як це роблять в цивілізованих країнах. Он у  Канаді – 90 відсотків державної землі, в Чехії – 91, у Швейцарії – 82, у Великій Британії – 100 відсотків. Тобто, розвинуті країни нарощують державний земельний фонд. А у нас 25 відсотків державної землі. Нам докупляти треба, а не продавати землю.

До речі, з даного питання я виступав восени минулого року на парламентських слуханнях у Верховній Раді України, де наголосив,  що мова не має йти про мораторій. В Україні не може бути торгівлі землею сільськогосподарського призначення, як об’єкта приватної власності, бо це єдиний стратегічний ресурс, який поки що залишився в українського народу. Цей стратегічний ресурс потрібно використовувати для розвитку української економіки, і не стільки з точки зору сировинної економіки. Якщо цей ресурс належно використовувати, будувати навколо нього економічну політику, ми можемо побудувати колосальну індустрію.

– В нинішньому році у нас новий прожитковий мінімум – 2102 гривні. На Вашу думку, цього достатньо для безбідного життя середньостатистичного українця?  

– Ні. І про це я наголошував на чергових парламентських слуханнях у Верховній Раді України. Від прожиткового мінімуму залежить благополуччя  громадян, гідність, добробут та забезпечення нормальних умов життя людини у нашій державі.  Ви тільки уявіть, як людина, громадянин України, може прожити за 2102 грн на місяць в країні, де наразі вже встановлені європейські ціни на товари та послуги?

2102 гр. – встановлена державою вартість життя людини у соціумі за мінімальними стандартами. Це менше, ніж 3 долари США в день! І за ці кошти людина повинна харчуватись, отримувати освітні, медичні послуги, сплачувати комунальні послуги та забезпечувати себе необхідними побутовими товарами. Зауважу, що за світовими стандартами, якщо людина в країні отримує 5 доларів на день – така країна вважається найбіднішою у світі. А Україну, з її національним багатством, хіба можна віднести до таких країн? Українські стандарти щодо рівня прожиткового мінімуму є найгіршими в світі, а ми прагнемо до Європи і європейського рівня життя. Тому сьогодні вже нинішній владі необхідно докласти максимум зусиль для підвищення соціального рівня життя населення,  в тому числі – пенсій для пенсіонерів.

– От наразі Ви зачепили ще одну важливу тему – розмір мінімальної пенсії?

– Як депутат обласної Ради я звернувся до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щодо доведення розміру мінімальних пенсій до рівня, не нижче прожиткового мінімуму. Адже, пенсійне забезпечення є основною складовою системи соціального захисту населення та єдиним джерелом доходу нинішніх пенсіонерів. Основним доходом людей похилого віку є пенсія, яка на сьогодні є надзвичайно низькою. Станом на 1 грудня 2019 року мінімальна пенсія становить 1638 грн. Постає питання, як вижити певним верствам населення, які отримують пенсію або іншу соціальну допомогу на рівні майже в 2 рази нижче фактичного прожиткового мінімуму? А це стосується більше ніж 2 млн осіб – хто отримує «мінімалку» та загалом близько 8,5 млн осіб (75 % пенсіонерів) – хто отримує менше фактичного прожиткового мінімуму!

– Геннадію Федоровичу, оскільки наша бесіда відбувається в перших числах 2020 року, то що Ви побажали б своїм виборцям?

– Насамперед – здоров’я, бо без нього нічого в цьому житті не миле. Великого оптимізму і віри в те, що все у нашому домі буде  добре. Миру бажаю кожній родині і в кожному домі. Миру усій нашій зраненій Україні: якщо матерям – то нехай їхні сини й доньки повернуться додому живими і неушкодженими; якщо дружинам – то нехай опора ваша обіймає вас, а не зброю; якщо діточкам – то щоб татко або матуся були поруч.

Повернутись Створено: 14 січня 2020 року, 11:42 Переглядів: 926

Логін: *

Пароль: *

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація