Інтерв’ю газеті «Вінниччина» Роздрукувати

СЕРГІЙ ТАТУСЯК: «БАТЬКО НАВЧИВ МЕНЕ ЦІНУВАТИ ДРУЗІВ, МАМА – БАГАТО ПРАЦЮВАТИ»

Учора відзначив свій день народження голова обласної ради Сергій Татусяк. Така урочистість – чудова нагода проаналізувати прожите й пережите, накреслити плани на майбутнє. Тим паче, що Овни, згідно зі східним гороскопом, як ніхто інший, орієнтовані на перемогу, в них суміщається первісна сила й бажання бути першим. Представник цього знаку – майстер починати будь-які справи, Захоплений новою ідеєю, він активно бореться за її втілення, адже адреналіну в ньому завжди більше, ніж достатньо, енергія захоплює навіть оточуючих. Овен - любитель всього нового і ризикованих заходів, першовідкривач, в екстремальних умовах максимально відкриваються його таланти.

Всі ці слова найкраще підходять для Сергія Пилиповича й характеризують його як ініціативну, безстрашну людину, котра готова бути піонером, першовідкривачем в усьому. Чи не тому на Вінниччині так часто звучить слово «вперше», і саме тут народжуються найсміливіші ініціативи та починання…

– По-різному можна оцінювати пройдений шлях, – каже Сергій Татусяк. – Часто задаю питання, чому за 20 років незалежності не все зроблено? Можливо, не вистачало активної життєвої позиції, в тому числі й моєї? Може тоді, у 90-х, нам бракувало наполегливості, щоб докорінно змінити ситуацію, сколихнути один одного? І тут можна брати за взірець поляків, які досягли успіху саме тому, що кожен поляк був активним і давав ефективну оцінку роботі влади. як центральної так і місцевої. На жаль, ми не напрацювали такого механізму і я себе теж за це картаю.

- Але то вже далеке минуле. Давайте, підіб’ємо підсумки за рік. Ви інтенсивно працювали в напрямку євроінтеграції, велася робота над стратегією розвитку області…

– Справді, ми взяли за пріоритет стратегію розвитку регіону і приведення у відповідність моделі влади на обласному рівні, яка б служила інтересам громади і регіонального розвитку. Ми – ініціатори і в розбудові громадянського суспільства. А в новому законі про громадські організації – левова частка напрацювань ГО Вінниччини. Я брав участь практично в усіх засіданнях парламентського комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування і вважаю. що цей закон досконалий і відповідає вимогам демократичного суспільства. Стратегія державної підтримки розбудови громадянського суспільства теж має вінницьке коріння. Ми прийняли таку стратегію на регіональному рівні і вона стала базовим документом. Я брав участь у засіданнях робочих груп Адміністрації Президента. увійшов у координаційну раду, яка займається цими питаннями.
Нині головне, що ми працюємо над стратегією розвитку області за новою схемою, долучаючи кожну громаду, кожного мешканця, починаючи зі школярів. Аналітики й практики, в тому числі й зарубіжні, стверджують, що це саме той формат, який дасть перспективу.

– Скільки ще часу вона розроблятиметься?

– Стратегія буде напрацьовуватися до 2020 року, але саме 2012-2013 будуть присвячені її формуванню. Особливо велике наше надбання – підписання угоди про створення Євгорегіону «Дністер». Це відкриває великі перспективи для отримання коштів з ЄС.
Підписано угоду між Вінниччиною та Донецькою й Дніпропетровською областями, що дає змогу ефективно працювати в напрямку регіональної євроінтеграційної політики. Це буде підтримано нашими колегами з Польщі з Великопольського, Сьвентокшиського і Мазовецького воєводств у форматі 3 на 3.

– У європейців та американців прийнято в час важливих подій дякувати Богові, батькам. А хто на вашій життєвій дорозі був найважливішим?

– Безперечно, батьки. Це моя найперша і найсерйозніша підтримка. Ці люди від землі. від Бога, і я ними дуже пишаюся. У мене проста сім’я. Тато все життя працював лісником і має лише один запис у трудовій книжці, і стаж – 45 років на одному місці. Мама постійно допомагала йому насаджувати ліс. У нас було велике домогосподарство.

– Ви народилися в Чечельницькому районі?

– Народився у лісі, на межі Чечельницького і Бершадського районів.

– Тобто «транскордонне співробітництво» у вас було закладено на генетичному рівні?

– Так (сміється). Для мене дуже важливою була і залишається підтримка батьків, сестри. Дуже важлива для мене власна сім’я – дружина Олена, донька, син. Я дійсно дякую Богові й долі, що так все склалося. Господь дав нам і певні випробування. В мене син – інвалід, особлива дитина. Але, скажу вам, що це ще більше згуртувало нас, зробило сильнішими, ми підтримуємо один одного, допомагаємо.

– Яка для вас найбільша втіха у житті?

– Звичайно ж, онуки. Насті вже сім з половиною років. Вона –дивовижна дівчинка, дуже любить читати, все має знати першою і всім про це розповісти. Їй подобається спілкуватися з людьми, охоче займається танцями, спортом.
Андрійко – віртуоз, має феноменальну пам’ять, креативність. Оригінально мислить, фізично здоровий, відвідує заняття хокею з шайбою. У чотири роки на лижах катається за повною програмою. Настя теж любить цей вид спорту. І я за можливістю взимку до них приєднуюся і бавлюся з задоволенням. От тільки часу на внуків не вистачає. Як не бачу їх тиждень, то дуже скучаю. Тепер я розумію поговірку: «Якби ми знали, які дорогі нам внуки, то народили б їх першими»…
– Доволі часто людина свої нереалізовані мрії перекладає на дітей, внуків. Чи відбувається таке у вас?

– Мені в житті пощастило, бо маю багато порядних, надійних і вірних друзів. Є команда молоді, якій я повністю довіряю, якою пишаюся. Це Олексій Гаврилов, Олександр Побережець, Андрій Кавунець,Олександр Капітан, Ольга Безпалько, Дмитро Слободянюк, Леся Гніденко, Дмитро Дідик. Їх щиро поважаю і вірю, що це якраз той потенціал, «золотий фонд», який зможе реалізувати багато креативних проектів.
Наприклад, презентація, яку ми зробили в Європі, - нині вже план дій для інших регіонів. Ми були першими, а тепер охоче ділимося цим досвідом. Маємо аванс довіри до Вінниччини і нині з будь-яким депутатом Європарламенту представник Вінниччини може говорити на рівних. Після тієї поїздки прийшло більше десятка листів з різних країн, які просили нас себе презентувати й для них. Це вже – наш капітал. Треба використати можливості, які можна отримати від ЄС. В першу чергу це ресурси – кошти, громадські інститути, фонди, які працюють в різних напрямках.

– Але тепер треба навчитися писати проекти, щоб отримати гранти.

– Безперечно. Головне завдання – мобілізувати всіх, без винятку, на рівні кожної громади, району, області. Адміністрації й ради повинні серйозно працювати над тим, щоб навчитися писати цікаві проекти. Лише так зможемо отримати потужний ресурс.

– Де ви черпаєте енергію для своїх ідей?

– Силу дає спорт – теніс, волейбол. Вранці обов’язково роблю зарядку. Раніше дуже активно займався спортом, завжди намагався тримати себе в формі. Винятком були лише травми.

– Їх було багато?

– Вистачало. Тричі були переломи ніг, порив ахіллесового сухожилля. Травм дуже багато. Як без них? Це ж спорт!

– Євроінтеграція вимагає не лише швидкої думки, енергії, але й знання мов.

– Це велика проблема всього нашого покоління. В школі до восьмого класу в мене була французька, потім англійська. І так жодної іноземної мови не вивчив. Але добре розумію поляків, з ними легко спілкуватися, а вони знають англійську, можуть при потребі перекласти. У них пройшов своєрідний мовний всеобуч для держслужбовців.

– А ваша молода команда звертає увагу на мови?
– Намагаюся максимально залучати всіх до цього питання. Приємно, що сьогодні багато молодих знають вже не одну, а кілька мов. Залучаємо їх до закордонних поїздок в ролі перекладачів.

– Вам весь час треба бути елегантним, мати гарний вигляд. Де ви одягаєтесь, - купуєте костюми, хтось їх вам шиє?

– Чесно кажу, більшість костюмів від «Володарки». Підтримую, так би мовити, вінницького виробника. Але якщо буваю за кордоном, то теж купую одяг, і там значно дешевше.

– Як ви харчуєтеся? Що у вас, наприклад, на сніданок?

– Я невибагливий до харчів. Уранці їм вівсянку, зварену на воді, п’ю чай чи компот. Кави практично не вживаю. Обідаю по-різному. Буває, що й на роботі (додому не їжджу). Пізно ввечері не їм. Тримаю себе в формі, маю вагу 83-84 кг. Це ж елемент загальної культури.

– Які ваші улюблені страви?
– Мамин борщ.

– З цукровим буряком?

– Так! А ще – сало. Наше вінницьке сало – найкраще. Одного разу я був сім днів в Іспанії. Навіть пробував розмовляти іспанською, але вже на четвертий день відчув, як мені бракує сала. З тих пір завжди беру його в закордонні поїздки.

– Вмієте його вибирати на ринку?

– Ні, це прерогатива дружини. Але хороше сало я чую за запахом.

– Що вмієте сам готувати - шашлики?
– Яєчню, смажену картоплю з цибулею. Я невеликий шанувальник шашликів.
- Як часто їздите до батьків?
– Намагаюся раз у місяць, деколи двічі. Стараюся їх сюди привозити, у Вінницю, щоб підлікувати. Зараз мама в сестри, ставимо її на ноги. Моєму батькові - 87, мамі-84, але обоє ще тримають хазяйство – 40 курок, спробуй їх відірви від дому! Завжди думав, що вони переїдуть до нас, але нізащо не згоджуються.
– Які риси характеру від них успадкували?
– Тато вчив цінувати дружбу. Він завжди підкреслював, що найголовніше в житті – мати хороших друзів і це закарбувалося в пам’яті з дитинства. А моя мама – бджілка-трудівниця. І мені довелося важко працювати, - косити траву для нашої живності, бо колись тримали і корову, і свиней, і гусей. Мали понад 100 вуликів, і ніколи не продавали меду, - завжди роздавали людям.
– Скільки дерев посадили?
– А хто їх лічив? Постійно вся сім’я садила дуби, граби, сосни, тополі. Береш копач і йдеш працювати.
– Чи можна сказати, що виріс «Татусяків ліс»?
– Поїдьте в Жабокричку і вам розкажуть про мого батька, про його доброту. Він завжди допомагав бідним, особливо вдовам і сиротам. Тато й сьогодні там авторитет, і недавно мені розказували, як він турбувався про багатодітну родину, - допомагав дровами.
– Заліснення для Вінниччини – болюча тема…
-Так. І над цим треба працювати, адже ліс – легені планети. А нам важливо і гарно працювати. і легко дихати.
Анастасія ТРОШКОВА,
газета «Вінниччина»