19 лютого о 14.00 у приміщенні обласної Ради (сесійна зала, 2 поверх) відбудеться засідання постійної комісії з питань будівництва, розвитку населених пунктів, транспорту та зв’язку; 20 лютого о 10.00 у приміщенні обласної Ради (каб. 209) відбудеться засідання постійної комісії з питань бюджету, фінансів та обласних програм

Вітання

Голови Вінницької обласної Ради

Олійника Анатолія Дмитровича

  • Звіт голови Вінницької обласної Ради Анатолія Олійника за 2018 рік

    Завершився третій рік діяльності Вінницької обласної Ради сьомого скликання. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає щорічний звіт голови обласної Ради про свою діяльність, у тому числі про здійснення державної регуляторної політики в обласній Раді. Пропонуємо вашій увазі звіт голови Вінницької обласної Ради А ....

  • Оголошено 16 Обласний конкурс проектів розвитку територіальних громад

    Відповідно до розпорядження голови обласної Ради від 01 лютого 2019 року № 13 «Про шістнадцятий обласний конкурс проектів розвитку територіальних громад» та рішення Конкурсної ради від 1 лютого 2019 року оголошено шістнадцятий обласний конкурс проектів розвитку територіальних громад. Вимоги до проектів розвитку територіальних гром ....

  • Гайсинщина та румунська комуна Мовілені шукатимуть імена загиблих українських воїнів

    Гайсинська районна рада та мерія міста Мовілені (Румунія) уклали меморандум про співпрацю. Підписання документа відбулося під час офіційного візиту до Румунії делегації з Вінниччини, яка прибула на запрошення Президента Ясської повітової Ради Марічела Попа для участі у міжнародному науково-практичному семінарі «Досвід функціонування систем ....

Історико-культурний комплекс Роздрукувати

Історико-культурний комплекс

 

 Державний історико-культурний заповідник “Буша” – святиня Поділля

“... Як не хочеш іти в світові найми ти,
а в житті цьому вищої прагнеш мети,
поспіши до Буші, на коліна упадь
і святої землі поцілуй кожну п’ядь...”
В.Сторожук

 

Державний історико-культурний заповідник “Буша” - єдиний заповідник у Вінницькій області. Він був створений за ініціативою місцевих органів влади згідно Постанови Кабінету Міністрів України в серпні 2000 року.
Заповідник є культурно-просвітницьким, науково-дослідним закладом, що забезпечує вивчення, охорону, реставрацію і використання історико-культурної спадщини регіону і довкілля.
Основними завданнями заповідника є:
1. Охорона закріплених за заповідником об’єктів та пов’язаних з ними територій, творів монументального, образотворчого, декоративного та прикладного мистецтва, забезпечення належного використання пам’яток археології, містобудування та архітектури, реставрації пам’яток.
2. Проведення пам’яткоохоронної, науково-дослідницької, культурно-освітньої та інформаційної роботи з метою духовного збагачення громадян, популяризації значущості історико-культурної спадщини у формуванні державності.
Заповідник, площею 6,68 га , створено на основі комплексу об’єктів культурної спадщини. На території заповідника знаходяться 2 пам’ятки національного значення: скельний храм ІІ-V-ХVІ ст., підземні ходи та оборонна фортеця ХVІ - ХVІІ ст., а також багатошарові поселення трипільської, скіфської, пеньківської та давньоруської культури, середньовічне кладовище.
Окрасою заповідника є парк кам’яної скульптури під відкритим небом, в якому нараховується 160 скульптур. Ці творіння виготовлені на протязі 21 року професійними скульпторами та народними умільцями.
Щорічний пленер із символічною назвою “Подільський оберіг” став самобутнім явищем у культурному житті Поділля. Буша стала культурним і мистецьким центром оберегу, бо має багатющу історію, потужний художній потенціал для нащадків.


ОБОРОННА ФОРТЕЦЯ ТА ПІДЗЕМНІ ХОДИ.


Пам’ятка археології та архітектури і містобудування «Залишки підземних ходів і вежа фортеці ХУІ-ХУІІ ст. пам’ятка національного значення. За свідченням очевидців /Боплан, Ульріх фон Верден / замок був класичною фортифікаційною спорудою ХУІ – ХУІІ ст.ст. і відігравав важливу роль в захисті південних кордонів. Замок був знищений під час знаменитої облоги Буші польськими військами. Залишки замку розташовані на мисі, який утворений при злитті річок Мурафи і Бушанки. Займає площу 0,5 га. Висота 20-30 м над рівнем річки Мурафи.
Збереглась одна з дозорних башт /7 х 7 м /. та склепінчастий льох.


...Замок злетів у повітря, а душі


досі літають у тому повітрі...

Символом Буші, її візитною карткою стала кам’яна вежа. Скільки бачила вона на своєму віку?! Свідком яких подій стала?! Під час кривавої битви, яка відбулася на цій священній землі 350 років тому, встояла. На згадку нам, нащадкам, про силу і мужність наших пращурів, які не вагаючись вибрали смерть замість рабства.
Буша - мiсто-фортеця Брацлавського полку в ХVІІ ст. 28-30 листопада 1654 року прославилась героїчною обороною від польсько-шляхетських військ.
На той час поселення нараховувало 400-450 димів і близько 3000 мешканців. В центрі міста була фортеця, яку називали “Малим Кам’янцем”, порівнюючи її з неприступною Кам’янець-Подільською фортецею.
...На початку осені 1654 року обстановка на Україні була тривожною. Польський сейм прийняв постанову про збільшення армій в Польщі та Литві. Почалися окремі бої та сутички козаків з татарськими загонами від Дністра до Дніпра.
17 жовтня на чолі 30 тис. армії почав свій каральний похід на Поділля, коронний гетьман С. Потоцький. Згодом армію розділили на три частини під командуванням С.Потоцького, С.Лянскоронського та С.Чарнецького. Польській армії здалися містечка Красне, Мурафа, Чернівці. Все, що було східніше Дунаєвець, жовніри піддавали “вогню і мечу”, зносячи села і хутори. В умовах смертельної небезпеки до Буші потягнулися загони опришків, козаків та молдавських повстанців. В місті зосередилося біля 8 тисяч осіб. Оборону фортеці очолили полковники Гречка та Гавратенко, сотники Зеленський, Зависний, та Махаринський.
28 листопада під стінами Буші з’явився передовий загін польського війська. Опришки і козаки зробили вилазку і в бою біля фортеці розбили хоругви передового полку. Здобута перемога викликала у захисників Буші велику радість, і з цієї нагоди вдарили дзвони семи церков.
Незабаром підійшов з основними силами С. Чарнецький, почавши уважно вивчати систему укріплень, вишукуючи в ній слабо захищені місця. Польське військо почало свій наступ з боку брами. В перших лавах атакуючих йшли німецькі драгуни, очолювані майором Гембартом. Спалахнув жорстокий бій. Жовніри відчайдушно штурмували вали, а селяни, козаки, міщани і молдавські повстанці захищалися з небаченою мужністю. Але під тиском переважаючих сил ворога захисники міста почали відступати. Жовніри оволоділи валом та увірвалися у середину міста. Йшли бої за кожний будинок. У цей критичний момент, враховуючи напрям і силу вітру, козацький полковник Гречка наказав запалити будівлі в тилу поляків. Помітивши полум’я за спиною, яке швидко посилювалося і відрізало шлях до можливого відступу, жовніри здригнулися, послабивши натиск. Цим відразу ж скористалися захисники міста, які з новою силою вдарили на супротивника. У вирі запеклої січі було смертельно поранено німецького майора Гембарта, зазнав поранення в ногу С. Чарнецький, загинуло чимало шляхти. Польсько-шляхетські війська почали відступати і незабаром опришки та козаки повернули собі втрачені позиції.

В кінці дня (28 листопада) під стіни міста підійшли всі сили коронного війська. Його гетьмани вирішили послати наступного дня до обложених гінця з пропозицією скласти зброю. Промайнула сповнена тривоги ніч. Опришки, козаки, міщани, всі, хто перебував в Буші, готувалися до останнього бою. Безсумнівно, вони усвідомлювали всю реальність трагічних наслідків дальшої боротьби, розуміли, що кілька тисяч захисників неспроможні відбити приступи регулярної (30 тис.) армії з сильною артилерією. Але захисники вирішили битися до останнього, воліли за краще загинути в боротьбі, ніж здатися на ласку жовнірів. Тому, коли ранком до них прибув від коронного гетьмана сурмач з пропозицією здатися, вони, за одними даними, вивели його за вали і на очах жовнірів розстріляли, за іншими - прогнали, засвідчивши таким чином свою готовність битися до кінця.
Польські воєначальники вирішили розпочати генеральний штурм Буші з усіх сторін. При цьому С. Потоцький наказав кінноті злізти з коней і разом з піхотою йти на приступ укріплень. Було залучено також різну обозну службу, яку використовували в найнебезпечніших місцях. Після гарматного обстрілу жовніри рушили на укріплення міста. Розпочався відчайдушний бій, який тривав до кінця дня. Захисники Буші успішно відбивалися, зазнаючи великих втрат. Почала відчуватися нестача резерву. Полковник Гречка вирішив зняти частину опришків і козаків з валів, що прикривали місто з боку ставу. Під вечір С. Чарнецький помітив, що з цього місця значно послабився вогонь обложених. Перевіривши глибину води в ставку, поляки зрозуміли, що через нього можна завдати удар по облозі Буші. Чарнецький почав діяти рішуче. Для більшої гарантії успіху задуманого плану наказав розкопати греблю. Коли вода трохи спала, кілька польських полків стрімко подалися через став до палісаду і валів. Удар був раптовий і дуже сильний. Опришки й козаки, яких було тут небагато, почали відступати. Хорунжий Балент зумів захопити найвищий шанець у системі укріплень і запалити дерев’яну вежу. Вітер дув у бік міських будинків і полум’я охопило найближчі з них. Серед обложених почалося сум’яття. Незважаючи на хоробрість, вони не могли зупинити атакуючих. Жовніри почали проникати до міста і в інших місцях. Та оборонці і не думали здаватися. Бій у палаючій Буші йшов за кожний будиночок. Загинули полковники Гречка та Гавратенко. Тоді захисники Буші, щоб не потрапити до рук ворога, почали самі підпалювати будинки і кидатися у вогонь. Польський офіцер В. Коховський засвідчує, що жінки разом з дітьми кидалися у полум’я та топитися в глибоких криницях. Дружина сотника Зависного, побачивши загибель свого чоловіка, сіла на бочку з порохом і, коли жовніри підбігли, запалила порох. Пролунав сильний вибух, від якого загинуло чимало ворогів, а рештки героїні потім знайшли за чверть милі від міста.
Розлючені мужнім опором та великими втратами жовніри не жаліли нікого, вбиваючи всіх без винятку. Всю ніч з 29 на 30 листопада 1654 року палало мертве місто, з якого ранком залишилися руїни та згарища.
Оборона Буші лишилася прикладом мужності, виявом найвищих людських потуг перед лицем смерті, коли захищаючи рідну землю, заради свободи, людина віддає найдорожче - своє життя.
”...Замок злетів у повітря, а душі досі літають у тому повітрі.” І сьогодні велика кількість людей, більшість із яких - діти, приїздять до Буші, щоб вклонитися могилі видатній дочці нашого народу - Мар’яні Зависній. Оборона фортеці - це приклад мужності, вияв найвищих людських якостей перед лицем смерті.

 

Скельний храм - міфічний і загадковий

 

 

Найвідомішою пам’яткою археології в Буші є залишки висіченого в скелі дохристиянського та християнського храму У – ХУІ ст. з унікальним художнім рельєфом.
Розташований на правому березі р. Бушанки на відстані 1 км від злиття з Мурафою. Пам’ятка знаходиться на висоті 20-25 м над рівнем річки в смузі піскових скель. Створена природним фактором і діяльністю людини.
Скельний храм... Про що він хоче нам розповісти? Яку таємницю зберігає? Піднявшись кам’яними сходами, людина потрапляє в інший світ. Надійно зберігають таємницю храму тисячолітні скелі. Олень, півень на сухому дереві і людина навколішках... Який майстер залишив для нас цей витвір? Про що намагався розповісти? І що знаходиться в чаші, яку людина тримає в руках? Олень - священна тварина стародавніх слов’ян, півень - птах, який супроводжує душі людей в Ірій. І ромб - символ родючості. Все це, безумовно, свідчить про належність храму до часів язичницької доби в історії людства.

Більше 120 років між дослідниками точиться дискусія про зміст сюжету рельєфного зображення, про час виникнення пам’ятки. Ще у 1883 році київський професор Володимир Антонович, котрий першим відкрив цю дивовижну пам’ятку для широкого наукового загалу на 4-му археологічному з’їзді в Одесі, зазначав, що рельєф “представляет редчайшій типъ рисунка не только у нас, но и в Европейской Археологии...” Символіка бушанського рельєфу свідчить про те, що створений він був ще за часів дохристиянської Русі. Але коли саме і ким був створений цей храм, який не залишає байдужим жодного туриста? Ким і коли використовувався за своє чимале існування? Ці і багато інших питань ставить перед нами ця пам’ятка сивої давнини.

ПАРК КАМ’ЯНОЇ СКУЛЬПТУРИ
«Подільський оберег» – поезія в камені

Буша – це пам’ятники народного каменярства, що збереглися до нашого часу.

Каменярство на Поділлі – мистецтво споконвічне. Здавна у Буші розвивався промисел обробки каменю. З пісковику виготовляли жорна,циліндричні кільця для криниць, прикраси для оформлення входу до садиб,так звані “обереги”,точила, надгробники.
Історичне село Буша, що на Вінниччині не випадково стало місцем проведення першого в Україні пленеру скульптури з каменю, якому дано символічну назву ”Подільський оберег”, основним завданням якого стало збереження, вивчення, популяризація культурно-історичного надбання краю.
Започаткували пленер “Подільський оберег” група краєзнавців-ентузіастів: Сергій Кокряцький з Вінниці; родина скульпторів Людмили та Олексія Альошкіних з с. Букатинки Чернівецького р-ну та Олександр Пірняк, вчитель, нині директор ДІКЗ “Буша”.
У серпні 1986 р. з різних міст і сіл України – Києва, Херсона, Одеси, Вінниці, Ямполя, Могилева-Подільського та ін. в Бушу приїхали скульптори на творчий пленер по каменю-пісковику.
За 21 рік проведення “Подільського оберегу” звістка про бушанський пленер рознеслась по всій Україні та за її межами. Іллічівськ на Одещині, Київ, Трускавець, Коломия, Сороки (Молдова), Ямпіль, Цекинівка, Гальжбіївка та ін. проводили симпозіуми в камені. “Подільський оберег” став оберегом по всій Україні.
Сам Бушанський пленер набув загальнодержавного визнання і є традиційним. Результат багаторічних зібрань майстрів каменотесної справи в Буші – створення майже 160 робіт із каменю.
Кожен із професійних скульпторів, народних умільців залишив у Буші не лише свій витвір з каменю, але і частинку своєї душі. І той, хто раз побував в цьому казковому краї, той повертається сюди знову і знову.
 

А.Фуженко. Оплакування. Буша.1988р.

 

   

            М.Михальчук. Бушанська мадонна. Буша. 2002р.        А.Микитюк. Кобзар. Буша. 2001р.          

 

О.Велідов. Відчай. Буша. 1987р.                   С.Кокряцький. Сон лицаря. Буша. 1986р.  

 

 

 

               Г.Чуєнко. Відродження. Буша. 1987р.

 

Студент ЛАМ. Янгол. Буша.1989р.             О.Альошкін. Полонянка. Буша. 1986р. 

 

 

 

      А. Бугай. Тарас Бульба. Буша. 1987р.  А.Непорожній. Скорбота. Буша. 1986р.

 

     А Микитюк. Тарас Завісний. Буша. 1986р. 

 

 

                О.Пірняк. Трипільська богиня. Буша. 2000р. С.Олексієнко. Водолій. Буша. 1998р.

 

 

М.Худолій. Оберіг часу. Буша. 1986р.  В.Пірняк. Казковий заєць. Буша. 2005р.

 

 

В.Пірняк. Казковий заєць. .Буша.2005         В.Пірняк.Сова.Буша.2005

 


Середньовічне кладовище кінця 18 початку 20ст.ст.

 

Старий сільський цвинтар у Буші входить до комплексу об'єктів історико-культурного заповідника. Кам'яні хрести XIX століття, що тут збереглися, є цінними пам'ятками місцевого народного каменярства. Вони виготовлені із місцевого каменю-пісковику, поклади якого в навколишній місцевості великі.У XIX ст. народний каменярський промисел у цих краях був доволі розвинений, зокрема в Букатинці, Ярузі, Русаві, Стіні, Яланці, Мервинцях, Дзигівці, Бандишівці та інших селах краю. На виготовлення хрестів припадав найбільший відсоток серед продукції промислу.


Поряд із пленерами каменотесного мистецтва у Буші проводилися у 2004-2005рр. пленери художників-живописців Вінниччини. Роботи цих майстрів можна побачити під час перебування на екскурсіях в заповіднику.
У жовтні 2007 року Буша приймала фотохудожників з багатьох регіонів України.
7 років дії заповідника – це зовсім малий відрізок часу. За цей період більше 60 тис. відвідувачів побували в Буші і стали свідками різних свят і урочистостей: щорічних пленерів «Подільський оберег», обласних козацьких свят, тематичних святкувань, а саме: «Героїчній обороні Буші 350 років», традиційних – свято Івана Купала. З ініціативи ДІКЗ «Буша» відбуваються вечори крбзарської пісні за участю кобзарів, бандуристів м. Києва та Рівного. На майбутнє плануємо продовжити такі мистецькі заходи.
Основними формами культурно-масової роботи є проведення екскурсій /оглядових на тему: «Буша. Її минуле і сьогодення», тематичних: «Скельний храм – унікальна пам,ятка на Поділлі», «Оборона Буші 1654 року», «Подільський оберіг – поезія в камені», «Козацька Буша», «Каменярство на Поділлі», «Народне малярство краю», «Духовна скарбниця народу», «Подільська писанка», «Від трипілля до сучасності», «Українська традиційна іграшка», « Залишки трипільської цивілізації на території Буші» та інші.
У 2005, 2007 р.р. було проведено на території заповідника археологічні розкопки, під час яких знайдені залишки житла епохи енеоліту / 4 тис. до н.е./. Над даниМ об’єктом споруджено захисний павільйон, створюється експозиція.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студенти Вінницького педуніверситету на розкопі залишків трипільського житла
с. Буша, територія заповідника, Замкова гора,2005 р.

Цікавим для відвідувачів є музей «Подільська хата», де можна познайомитися з побутом селян кінця ХІХ початку ХХ ст.ст.

В етнографічному мухеї


 

Парк кам’яної скульптури під відкритим небом є постійно діючою експозицією.
З кожним роком збільшується кількість охочих побувати в цьому мальовничому куточку. Змінюється контингент туристів – поряд з дитячими групами приїздять багато дорослих, щоб походити стежками Буші, политих кров’ю предків; побувати в скельному храмі із відомим бушанським рельєфом дохристиянських часів, помилуватися мальовничими краєвидами.
За роки діяльності заповідника кількість предметів основного фонду становить 440 одиниць. На сучасному етапі проводиться робота по упорядкуванню фондового матеріалу, а саме речей, знайдених під час археологічних розкопок 2005, 2007р. р.
З метою популяризації роботи ДІКЗ «Буша» даються інтерв’ю для ЗМІ на республіканське, обласне та районне радіо та телебачення; республіканські, обласні та районні газети, журнали. За роки діяльності заповідника неодноразово проходили зйомки фільмів про цю прекрасну місцину.

Протягом останніх років зібрано і упорядковано експонати для музею археології, музею «Подільського оберегу», систематизується матеріал для краєзнавчого музею, хати-музею каменотеса, діючої кузні та музею подільської кераміки.
За 7 років діяльності заповідника проведено 60 виставок: виставки світлин, археологічних знахідок Буші, живописних картин, килимів, писанок, предметів побуту та етнографії.
На 1-му обласному музейному фестивалі в м. Вінниця міні-експозиція «Скарби незвіданої Буші» отримала гран-прі та приз «Глядацьких симпатій».


 

Експозиція заповідника «Буша» на1-му обласному музейному фестивалі

Науковими працівниками заповідника проводяться лекції: «Гайдамацький рух на Поділлі», « Землеробські культури епохи енеоліту», «Відродження села через відродження ремесел», « Каменярський промисел на Поділлі» та інші.
За останні 2 роки науковим співробітником Людмилою Сауляк та майстринями –вишивальницями Валентиною Мельник та Майєю Бабій, писанкаркою Інною Собко було проведено, а також планується продовжувати практикувати уроки майстер-класу з розпису подільської писанки, вишивки та виготовлення ляльки-мотанки.



Робота заповідника постійно висвітлюється в районній, обласній та державних газетах, журналах. Ось деякі із них: «Камінь – оберіг людської культури», « Тут наших предків дух святий вита», « Через культуру і ремесла – до відродження села», «Духовна скарбниця народу», « Залишки трипільської цивілізації на території Буші», « Скарби Гайдамацького яру» та інші.
Бушанська земля є прикладом того, як на території однієї місцевості можна вивчати не лише історію нашого народу, а й доторкнутися до витворів мистецтва – прадавнього, забутого і сучасного.

 


Краще запросити до Буші - перлини Поділля, як це зробила вінницька поетеса Валентина Сторожук в своїй поемі “Подільська твердиня” неможливо:
“... Як не хочеш іти в світові наймити,
а в житті цьому вищої прагнеш мети,
поспіши до Буші, на коліна упадь
і святої землі поцілуй кожну п’ядь...”

 

Гайдамацький яр

 

Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення „Гайдамацький яр” розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 14 жовтня 1975 року №780 оголошена об’єктом природно-заповідного фонду. Територія (загальна площа 96,0 га) розташована на півдні області притоки Дністра- р.Бушанки на межі двох адміністративних районів області – Чернівецького і Ямпільського.
Людина, яка вперше потрапляє в урочище Гайдамацький яр на березі річки Бушанки вище від знаменитої Буші, безперервно, застигає від здивування. Вона навіть уявити не могла, що наше хвилясто-рівнинне Поділля раптом явить світу отакий мальовничий скельний комплекс, який офіційно має статус геологічного заказника національного значення, а до всього він ще й оповитий аурою історичних легенд, пов’язаних з визвольною боротьбою.
Колись то був Великий ліс, що славився не тільки своїми розмірами, але і красенями дубами. Першим його зафіксував французький інженер-фортифікатор та географ Г.Боплан, який перебував в Україні у 1625-1642 роках. Свою сучасну назву-Гайдамацький яр - дістав наприкінці XVII- початку XVIII ст., завдяки подіям, які в історії відомі під назвою Коліївщина. За переказами, саме тут збиралися повсталі гайдамаки на чолі з Іваном Гонтою. Втім, і без прив’язки до історичних подій тут є на що подивитися. Такого скупчення цікавих форм вивітрених пісковиків і вапняків, мальовничих та унікальних колон, стовпоподібних форм, чудернацьких тварин і міфічних образів більше ніде в області не зустрінете. Цінні дуби вивозились в Західну Європу за золото на голландські та німецькі верфі для будівництва кораблів. Ті, що залишились, дістали свої власні назви „Дідусь”, „Громовик” та інші - і взяті під охорону як пам’ятки природи. В яру також - еталонні ділянки дуба черешчатого, грабові, дубово-ясеневі, насадження, окремі цінні породи, клен-явір, модрина європейська. Чимало тут цікавих рослин: 4 види папороті, печіночниця, хвощі та плауни, а щодо лікарських - то важко знайти більш багату місцевість у найближчих районах.
Не менш своєрідний Гайдамацький яр у геологічному відношенні: річка Бушанка зробила своєрідний розріз південної частини Вінницької області в товщах вапняків, сланців, пісковиків різних епох на глибину до 120м. і зараз протікає по гранітах і гранітодіоритах Українського щита. По два боки глибокого каньйону з тихою річечкою на дні природа влаштувала театр нерукотворної архітектури на гранітах. А між каменем, водою, деревом і травою снується відлуння історії легенди про козаків Коліївщини, Залізняка і Гонту, які тут ховалися від ворога; про нечувані скарби, заховані в криївки печер і ущелин; про містику голосів і звуків, що утворюються в цьому неосяжному організмі таємниць. Тут і досі витає дух cлавяно- арійської віри в Бога неба Сварога, уявний образ якого створили і поставили перед рукотворними сходами до каньйону художники Василь Шевчук( Київ) і Василь Слободянюк(Вінниця).
Гайдамацький яр – це своєрідний і унікальний ландшафт не тільки Вінниччини, але й України. Ця місцевість є продовженням, доповненням, органічною частиною Буші - історичної Мекки України. Адже подвиг Буші – одна з найяскравіших сторінок української історії, гордий символ національної величі. 

 

Створено: 2 вересня 2008 року, 14:37 Переглядів: 5112

Логін: *

Пароль: *

E-Mail: *

Пароль: *


Ще не зареєстровані? Реєстрація