На Вінниччині стартував проект, в якому розповідається про 90-річних жінок Роздрукувати

Під час робочої зустрічі голови постійної комісії обласної Ради з питань бюджету, фінансів та обласних програм Геннадія Мазура, депутата обласної Ради Дмитра Рижманя та керівника фотопроекту від культурологічного проекту “Мистецькі експедиції” ЛІТНІ  МЕМО 90+ (BEAUTY OF WISDOM OF BEAUTY) Людмили Гарарук обговорили питання щодо можливості розробки проекту обласної програми, яка б мала за мету сприяння у фінансуванні мистецьких проектів.

Фотопроект ЛІТНІ  МЕМО 90+ представляє портрети літніх жінок з коротким описом їх життя. Мета проекту – привернути увагу до потреб літніх жінок, які проживають в сільській місцевості країни.

ЛІТНІ  МЕМО 90+  - це зустрічі з жінками, яким більше 90-та років, які народились ще в колективізацію і руйнування церков, пережили війну та голодомор, але   підіймали дітей, відбудовували домівки після війни, вдосвіта вставали до роботи, мерзли, але зігрівали  всю родину.  Вони не почувалися героїнями, хоча завдяки їх повсякденним будням в голодні і холодні роки, які їм не хочеться згадувати,  збереглися родина, земля, мова. Тепер вони спокійні, продовжують те, чого навчали їх батьки: працювати на своїй землі, не шукаючи кращих світів і допомагати тим, кому ще важче. Вони сміються над своєю немічністю і єдине, чого потребують – краплини уваги. Вдячні хоча би за півгодини доброї розмови.  Їх  залишилось по селах так мало, яким виповнилось 90.

Ганна Іванівна,  рік народження 1925. Все життя прожила в селі Буди Тростянецького району.  В 30 років залишилася вдовою з трьома дітьми, сама їх виховувала, заміж більше не виходила. «А роки такі були голодні та холодні, страшно навіть згадувати, а тепер не живеться, а все ж є», - згадує вона.

Ганна Данилівна, рік народження 1926 році. Все життя в селі, двоє дітей.  Живе сама в селі Монастирське на Брацлавщині. Майже нічого не бачить. Син в Росії, дочка в Молдові, приїжджають рідко. Жінку взяли під опіку сусіди, які привозять їжу та допомагають на городі «Все пам’ятаю, тільки згадувати не хочу», - каже жінка.

Ольга Федорівна, рік народження 1927. Все життя прожила в селі Монастирському на Брацлавщині. Чоловік, дочка, зять, онук померли. Залишився ще один онук та правнучка. «Було сім душ сім’ї і я була відрадна. Палила, варила, пекла, а тепер  - нікого. Тяжко ховати дітей. І зять у мене був добрий. На одну хвилину по десять раз «мама» казав», - говорить вона.

Ганна Дорофіївна, рік народження 1926 році. В селі Монастирському живе і донині. «Чекала свого Мішу з фронту сім років. А коли прийшов, то його батьки мене не хотіли, бо була бідна. Набідилися, голі й босі. В черзі стояли по 5 раз, щоб 10 хлібин взяти на всю сім’ю. А тепер пенсію получаю, можу і дітям допомагати. Вже людям добре, все є, хіба – ледачі», - розмірковує жінка.

Галина Вікторівна, рік народження 1926. Проживає в селі Монастирському на Брацлавщині. Два рази була заміжня, працювала фельдшером, має двох доньок та онуків, живе сама, діти  відвідують, телефонують кожен день. «Я в красу не кохалась, я кохалась лише в розум. Мама моя прожили 102 роки тут в селі на одному місті», - оповідає вона.